Леся Українка

Contra spem spero!

Гетьте, думи, ви хмари осінні!

 То ж тепера весна золота!

 Чи то так у жалю, в голосінні

 Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,

 Серед лиха співати пісні,

 Без надії таки сподіватись,

 Жити хочу! Геть, думи сумні!

 Я на вбогім сумнім перелозі

 Буду сіять барвисті квітки,

 Буду сіять квітки на морозі,

 Буду лить на них сльози гіркі.

 І від сліз тих гарячих розтане

 Та кора льодовая, міцна,

 Може, квіти зійдуть - і настане

 Ще й для мене весела весна.

 Я на гору круту крем'яную

 Буду камінь важкий підіймать

 І, несучи вагу ту страшную,

 Буду пісню веселу співать. 

В довгу, темную нічку невидну

 Не стулю ні на хвильку очей -

 Все шукатиму зірку провідну,

 Ясну владарку темних ночей. 

 Так! я буду крізь сльози сміятись,

 Серед лиха співати пісні,

 Без надії таки сподіватись,

 Буду жити! Геть, думи сумні!

2 травня 1890 р.