Олександр Олесь

Чари Ночі

Сміються, плачуть солов'ї 

І б'ють піснями в груди:

"Цілуй, цілуй, цілуй її, —

Знов молодість не буде!

Ти не дивись, що буде там,

Чи забуття, чи зрада:

Весна іде назустріч вам,

Весна в сей час вам рада.

На мент єдиний залиши

Свій сум, думки і горе —

І струмінь власної душі

Улий в шумляче море.

Лови летючу мить життя!

Чаруйсь, хмелій, впивайся

І серед мрій і забуття

В розкошах закохайся.

Поглянь, уся земля тремтить

В палких обіймах ночі,

Лист квітці рвійно шелестить,

Траві струмок воркоче.

Відбились зорі у воді,

Летять до хмар тумани...

Тут ллються пахощі густі,

Там гнуться верби п'яні.

Як іскра ще в тобі горить

І згаснути не вспіла, —

Гори! Життя — єдина мить,

Для смерті ж — вічність ціла.

Чому ж стоїш без руху ти,

Коли ввесь світ співає?

Налагодь струни золоті:

Бенкет весна справляє.

І сміло йди під дзвін чарок

З вогнем, з піснями в гості

На свято радісне квіток,

Кохання, снів і млості.

Загине все без вороття:

Що візьме час, що люди,

Погасне в серці багаття,

І захолонуть груди.

І схочеш ти вернуть собі,

Як Фауст, дні минулі...

Та знай: над нас — боги скупі,

Над нас — глухі й нечулі…"

Сміються, плачуть солов'ї

І б'ють піснями в груди:

"Цілуй, цілуй, цілуй її —

Знов молодість не буде!"

О Слово Рідне! Орле скутий!

О слово рідне! Орле скутий!

Чужинцям кинуте на сміх!

Співочий грім батьків моїх,

Дітьми безпам'ятно забутий.

О слово рідне! Шум дерев!

Музика зір блакитнооких,

Шовковий спів степів широких,

Дніпра між ними левій рев...

О слово! Будь мечем моїм!

Ні, сонцем стань! вгорі спинися,

Осяй мій край і розлетися

Дощами судними над ним.

1907